Урок 61. Екологічні проблеми використання теплових машин

  НА УРОЦІ РОЗГЛЯНУЛИ :
 1. Теплові двигуни та їх шкідливі викиди в атмосферу.
 2. Глобальне потепління -  стратегічна загроза.
 3. Проблеми озонового шару в стратосфері.
 4. Перспективні шляхи покращення екології у зв'язку з використанням теплових двигунів.


 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
1. Підручник (Сир.): повторити §§50,51.
 Або
2. Підручник (Кор.): повторити §§60-62.
Відео "Теплові двигуни та охора довкілля"  >>>
Відео "Забруднення атмосфери" >>>
Відео "Парниковий ефект" >>>

Шкідливі викиди в атмосферу

    Для спалювання палива в теплових машинах витрачається велика кількість кисню. На згоряння різноманітного палива витрачається від 15% до 30% кисню, який виробляється зеленими рослинами. Теплові машини викидають в атмосферу великі кількості оксиду карбону (СО2). 
   Згоряння палива в топках промислових підприємств і теплових електростанцій майже ніколи не буває повним, тому відбувається забруднення повітря золою, пластівцями сажі. Енергетичні установки викидають в атмосферу щорічно 230-290 млн. м. куб. золи і близько 60 млн. м. куб. оксиду сірки (SO2). Окрім того, при спалюванні нафти, вугілля, газу в повітря щорічно викидається: 400млн. т оксиду вуглецю; 250 млн. т сполук хлору, фтору, найтоншого пилу, аерозолів; метали: свинець, ртуть, ванадій, нікель, радіоактивні елементи, 70 млн. т сполук свинцю.

     Продукти неповного згоряння, що потрапили в атмосферу, вступають у хімічні реакції з водяними парами повітря і у вигляді мікроскопічних крапельок розчинів кислот переносяться на сотні і тисячі кілометрів. На поверхню Землі випадають так звані кислотні дощі. Звичайна дощова вода повинна мати рН - 5,6...5,7. Але вже десятки років з причин забруднення атмосфери над Північною Америкою і Європою випадають дощі з вмістом кислоти в десятки, сотні і навіть у тисячі разів більше. За вмістом кислотні дощі іноді відповідають оцту. У ході еволюції живі організми пристосувалися до фізичного й хімічного середовища і можуть існувати тільки в певному інтервалі рН. Зміна рН викликає біологічну перебудову водних систем. Коли рН знижується до 6,5...6,0 гинуть завитки і молюски. При рН - 6,0...5,0 гинуть найбільш чутливі планктонні організми, деякі види риби. Кислотні дощі завдають величезної шкоди не тільки водоймищам, а й ґрунтам, лісам. Вони негативно впливають на рослинний та тваринний світ, прискорюють корозію металів, руйнують будівлі з мармуру та вапняку, окислюють ґрунти та водойми. У Німеччині кількість лісів, уражених кислотними дощами, досягла 40 відсотків, а місцями навіть 70 відсотків.

    Речовини, які забруднюють атмосферу, особливо вуглекислий газ, накопичуються в атмосфері, значно збільшуючи тепло сонячного випромінювання. Таке протиприродне підвищення температури може призвести до серйозних кліматичних змін, таких як танення льодовиків, значне підвищення рівня води у Світовому океані, підвищення його температури.

    Яскравим прикладом згубного впливу підвищення температури води у Світовому океані на живі організми може бути такий науковий факт. По всій Землі коралові рифи стали раптом “вибілюватись”, оскільки потепління океанської води завдало незвичного стресу тендітним організмам, що в нормальних умовах живуть в оболонці корала і надають рифу його природне забарвлення. Оскільки ці організми, прозвані “зукс”, покидають мембрану корала, сам корал стає прозорим і дозволяє просвічуватись білому вапняковому скелету - звідси його “вибілений” вигляд. Раніше “вибілювання” фактично завжди було випадковим і тимчасовим явищем, але за останні кілька років учені були вражені раптовим і повсюдним поширенням випадків “вибілювання” по всьому світу, внаслідок чого щораз більше коралових рифів так і не відновлюються. Рівень вуглекислого газу продовжує підвищуватись, а разом з цим підвищується і температура. Вчені прогнозують, що глобальне потепління підніме температуру в полярних регіонах значно вище, аніж деінде. З потеплінням полярного повітря крига тут тоншатиме, а оскільки полярна шапка матиме чи не вирішальний вплив на погоду в глобальному масштабі, наслідки її танення можуть бути згубними. Одна команда американських вчених доповіла про кардинальні зміни в характері розподілу льоду в Арктиці, а інша зробила поки що неостаточне твердження, що в цілому північна полярна шапка лише за останнє десятиліття потоншала на 2%.

    Глобальне потепління - це також стратегічна загроза. Концентрація вуглекислого газу та інших теплопоглинаючих молекул, що значною мірою потрапляють у оточуюче середовище через використання теплових двигунів, з часу Другої світової війни зросла майже на 25% і створила всесвітню загрозу здатності Землі регулювати кількість сонячного тепла, що утримується в атмосфері. Таке збільшення тепла серйозно загрожує рівновазі глобального клімату, що визначає режим вітрів, кількість опадів, поверхневі температури, океанські течії та рівень моря. А це, у свою чергу, визначає розподіл рослинного та тваринного світів на землі та в морі та справляє суттєвий вплив на розміщення і структуру людських суспільств.

    Дві найвідоміші кризи - глобальне потепління та зменшення озонового шару в стратосфері - підсилюють одна одну і так чи інакше пов'язані з використанням теплових двигунів та фреону. Глобальне потепління призводить до збільшення кількості водяної пари в атмосфері і поглинання нижньою її частиною інфрачервоних променів, яке у протилежному випадку випромінювалося б назад у космос, пройшовши через стратосферу. Унаслідок цього стратосфера охолоджується, тоді як нижня частина атмосфери нагрівається. Холодніша стратосфера з більшою кількістю водяної пари означає більшу кількість кристаликів льоду в озоновому шарі, особливо у полярних регіонах, де хлорфторвуглеці змішуються з озоном у присутності льоду і таким чином швидко зменшують концентрацію озону. Що тонший озоновий шар то більше ультрафіолетові промені бомбардують поверхню Землі й усі організми, що живуть на ній. Ультрафіолетове випромінювання вражає рослини, які в нормальних умовах поглинають велику кількість СО2 завдяки фотосинтезу, і, схоже, серйозно руйнує їхню здатність до цього. Коли рослини поглинають менше СО2, то цього газу стає в атмосфері більше, а це спричинює ще більше глобальне потепління і все більше охолодження стратосфери. Внаслідок величезного накопичення газу метану в атмосфері над великими містами з'являються “фосфоресцентні хмари”. Метан ще називають природним газом; він виділяється із сміттєзвалищ, вугільних копалень, внаслідок неповного згоряння вугілля та від інших різноманітних видів людської діяльності. Навіть якщо фосфоресцентні хмари спостерігалися і раніше, уся ця надлишкова кількість метану несе велику кількість водяної пари у верхні шари атмосфери, де вона конденсується на значно більшій висоті та утворює все більше хмар. При цьому ми знову ж таки збільшуємо загрозу глобального потепління, оскільки метан - один з парникових газів, що накопичуються найшвидше, третій після вуглекислого газу та водяної пари у загальному об'ємі газів, що змінюють хімічний склад атмосфери.

    Збільшення кількості хлору в атмосфері на 600 % за останні сорок років мало місце не лише у країнах виробниках хлорфторвуглеців, але також у повітрі над кожною країною, над Антарктикою, над Північним полюсом і Тихим океаном. Зростання концентрації хлору підриває глобальний процес, яким Земля регулює кількість сонячного ультрафіолетового випромінювання, що може пройти різь атмосферу до поверхні. Якщо дозволити концентрації хлору і далі зростати, то дози випромінювання також підвищуватимуться - до межі, коло всі рослини і тварини опиняться перед новою загрозою вимирання. Хоча й інші хімічні речовини зробили свій внесок у кризу, що пов'язана із виснаженням озону, все ж основна шкода завдана хлорфторвуглецями. Той факт, що хлорфторвуглеці вже встигли завдати масштабного удару глобальній атмосфері, хоча виробляються менше між 60 років, має спонукати людство замислитися на тим, скільки хімічних сполук з-поміж тих двадцяти тисяч, які щороку винаходяться у світі, можуть, за умов їх масового виробництва. Спричинити інші суттєві зміни у довкіллі. Дуже мало з них перед застосуванням всебічно випробують на предмет їх впливу на довкілля.

 Перспективні шляхи покращення екології

Негативні зміни в екології, пов'язані з використанням теплових двигунів уже давно привернули увагу учених всього світу. Роботи ведуться у чотирьох напрямках:

1. Для більш повного згоряння палива в горючу суміш двигунів внутрішнього згоряння додають водень.

2. Для кращого очищення вихлопних і паливних газів застосовують спеціальні фільтри, присадки до палива, а також спеціальну обробку газів перед їх викидом в атмосферу.

3. Пошуки нового, більш чистого виду палива. Широко використовується в якості палива попередньо очищений природній газ, а також спирти.

4. Ведуться великі дослідницькі роботи по створенню водневого та сонячного двигунів .

Висновки

    Очевидно, що використання теплових двигунів відкриває перед людством фантастичні можливості. Ми запускаємо в космос ракети, створюємо швидкісні автомобілі, наше небо розсікають надшвидкі літаки, в світі працює величезна кількість ТЕЦ, що забезпечують нас електроенергією, а які, здавалося б, перспективи відкриває нам майбутнє! Але, як кажуть екологи: “Не можна досягти лише чогось одного”. Це дійсно так.

    Використання теплових двигунів привело людство до глобальної екологічної кризи. Звичайно, ця криза спричинена дією сукупності негативних чинників людської діяльності, але чи не найбільшу роль у її появі належить використанню теплових машин.

Глобальне потепління і руйнування озонового шару - ось дві величезні проблеми, спричинені використанням ТД, від вирішення чи не вирішення яких залежить саме існування людства на Землі. Окрім того, завдяки людській діяльності потерпає прекрасний світ живої природи, забруднюються чисті водойми, псуються ґрунти, атмосфера стає “звалищем” шкідливих речовин.

    Над вирішенням проблеми, пов'язаної з використанням ТД, працюють вчені всього світу. Робота ведеться в чотирьох основних напрямках: дослідницькі роботи по створенню нових видів двигунів, пошуки нового більш чистого виду пального, розробка фільтрів і конвертерів для зменшення шкідливих речовин у вихлопі ДВЗ, додавання певних хімічних речовин у паливо для ТД для більш повного згоряння.

Джерело:

День авіації України

     Професійне свято військових і цивільних авіаторів і працівників авіаційної промисловості і транспорту — День авіації — святкується в Україні в останню суботу серпня. Свято встановлено Указом Президента України № 305/93 від 16 серпня 1993 року.
     Україна — держава з повним авіаційним циклом, що має ефективну систему державного регулювання авіації, власну профільну освіту, підприємства літакобудування, розвинену мережу аеропортів і сучасну аеронавігаційну систему.
     Повітряний рух України охоплює 5 районів польотної інформації загальною площею майже 730 тисяч квадратних кілометрів. В Україні створена об'єднана цивільно-військова система організації повітряного руху.
     Військово-морські сили Збройних сил України розташовують морської авіаційної бригади та ескадрильєю, а також морської вертолітної ескадрильєю.
    В Україні діє декілька льотних шкіл та авіаційних навчальних закладів, серед яких Національний Авіаційний Університет, Національний Аерокосмічний Університет імені Жуковського, Міжнародний Авіаційний центр підготовки (IATC), Державна льотна академія України.
     24 серпня авіаційна техніка незмінно бере участь у параді військ з нагоди річниці незалежності України.

Жак-Етьєнн Монгольф'є

     Жак-Етьєнн Монгольф'є — молодший із двох братів, які створили повітряну кулю, — народився 6 січня 1745 року у Франції, в невеликому містечку Відалон-ле-Анноні (департамент Ардеш). Починав свою кар'єру як архітектор і домігся непоганих успіхів. Займався виготовленням паперу на підприємстві, що дісталося йому від батька, і був одним з перших, хто став випускати веленевий папір (цупкий папір вищого гатунку, виготовлений з ганчір'яної маси.
     Разом зі старшим братом Жак-Етьєнн брав участь у виготовленні першої повітряної кулі, яка була створена у 1782 році. Куля була невеликого розміру, зроблена з шовку. Це була модель майбутньої справжньої повітряної кулі.
     Вже через рік після перших випробувань, 5 червня 1783 року у Анноні вони вперше винесли свої експерименти на публіку, продемонструвавши політ безпілотної кулі, виготовленої з льону.
     19 вересня того ж року на кулі були запущені «пасажири» — баран, півень і качка. Вони благополучно приземлилися, протримавшись у повітрі 8 хвилин.      З цієї хвилини брати були удостоєні нагород, а всі повітряні кулі стали називатися «Монгольф'єри».
     І, нарешті, 21 листопада 1783 року відбувся перший в історії політ людини на літальному апараті. Першими повітроплавцями стали Пілатр де Розьє і маркіз д'Арланд. Наказом короля Франції самим творцям повітряної кулі було заборонено особисто брати участь у польоті. Політ пройшов благополучно: куля протримався в повітрі 25 хвилин і пролетів близько 9 км.
     Жозеф присвятив себе науковим дослідженням: винайшов парашут, гідравлічний таран, калориметр, гідравлічний прес. До речі, сам винахідник лише один раз піднявся на повітряній кулі, а його брат Етьєн – жодного разу.
     2 серпня 1799 року Жак-Етьєнн помер, а його брат продовжив свої наукові вишукування.

У Парижі стартували перші у світі автомобільні змагання

Паровий автомобіль "Де Діон Бутон" — переможець перших у світі автомобільних гонок Париж — Руан 1894 22 липня 1894 року в 8:00 ранку в Парижі почалися перші в історії автомобільні гонки.

Ініціатором змагань став головний редактор паризької газети «La Petite Journal» П'єр Жиффар. Автомобільний пробіг повинен був продемонструвати можливості нового виду транспорту — саморушних екіпажів. Учасникам треба пройти на своїх машинах заданий маршрут за 12 годин.

Машини вражали різноманітністю форм і конструкцій. 39 автомобілів володіло двигунами внутрішнього згоряння, за ними йшли «паровик» в кількості 28 штук. Було представлено по п'ять електро-і пневмоавтомобілей, 25 пристроїв потрапили в номінацію «Інші системи». Після відбіркових «заїздів» до старту допустили 28 автомобілів — 14 з бензиновими і 7 з паровими двигунами.

Йдучи на дистанцію з півхвилинними інтервалом, машини покидали столицю і брали курс на Руан, в 126 кілометрах на північний захід.
До фінішу вдалося дістатися лише 17 машин. Найбільшу швидкість (більше 22 км / год) розвинув 20-сильний паромобіль маркіза Альбера Де Діона.

Однак перший приз за рішенням журі був розділений між двома бензиновими машинами марок Peugeot і Panhard-Levassor. Їх визнали найнадійнішими в експлуатації.
Джерело: Альманах визначних подій

У Парижі відкрилося метро

Паризьке метро 

    Паризький метрополітен — один з найстаріших у світі. У Західній Європі найстарішим вважається лондонське метро.
   Перші лінії паризького метрополітену прокладалися строго під проїжджою частиною вулиць; відхилення від осі вулиць загрожувало потраплянням в підвали і погреби будинків. Деякі станції мають викривлену платформу за недостатньої ширини вулиць. З цієї ж причини бічні платформи на деяких станціях не знаходяться точно одне проти одного.
   Паризьке метро було відкрито 19 липня 1900 року до Всесвітньої виставки. Квиток на першій гілці «Венсенському замок — Порт-Майо» коштував 15 сантимів старими франками для другого класу і 25 сантимів для першого. Більшість ліній в центрі було побудовано до 1920 року.
   Особливостями паризького метрополітену є невеликі проміжки між станціями, велика щільність мережі метрополітену в центрі міста і оформлення перших станцій в стилі модерн дизайнером Ектором Гімаром.
   Метро в Парижі — найнадійніший вид міського транспорту, оскільки вуличні пробки його не стосуються. Густа мережа станцій метро покриває всю територію Парижа, а деякі лінії простяглися до віддалених передмість.
   Метрополітен має 14 пронумерованих «великих» ліній, плюс 2 короткі (3-біс і 7-біс) — колишні відгалуження 3 -й і 7-й ліній.
    Довжина шляхів 214 км, 300 станцій (у тому числі 62 пересадочні). Практично всі лінії підземні, надземних станцій тільки 21.

Авіавиставка у британському Фарнборо

Одна з найвизначніших подій у галузі авіфції – авіавиставка у британському Фарнборо – відчинила двері.

Відео: Фарнборо: яким буде політ?

Карл Бенц і автомобіль

   Перший автомобіль Карла Бенца Карл Бенц сконструював свій автомобіль в 1885 році. Він був триколісний двомісний екіпаж на високих колесах зі спицями. На нього Бенц поставив свій новий чотиритактний бензиновий мотор з водяним охолоджуванням робочим об'ємом 984 см3 і потужністю 0,9 к.с. Єдиний циліндр розташовувався горизонтально по поздовжній осі машини над віссю величезних задніх коліс. 3 липня 1885 року були проведені перші випробування автомобіля.
     Шток циліндра розкручував короткий вертикальний колінвал, знизу закінчується великим горизонтально розташованим маховиком, а зверху — зубчастої парою, передавальної крутний момент під кутом 90 градусів барабану ремінної передачі. Ремінь обертав вісь, на яку з обох кінців були насаджені провідні зірочки головної, ланцюгової передачі на колеса. Маховик з'єднувався з коленвалом конічною передачею і використовувався для створення рівномірного обертання і для запуску мотора. Електричне запалювання харчувалося від гальванічної батареї. Автомобіль мав раму, спаяну з металевих трубок.
       Машина Бенца розвивала сміхотворну за нашими мірками швидкість — 16 км / год, але на ті часи це була вельми прогресивна конструкція. З часом потужність двигуна у автомобілів Бенца зросла з 0,75 до 2,5 л. с. Такої потужності було достатньо для їзди з максимальною швидкістю 19 км / год, що дозволило винахіднику в 1890 році перейти до промислового (у сучасному розумінні цього слова) виробництва свого автомобіля.
        Оригінал свого першого авто Карл Бенц підніс у 1906 році  Німецькому музею в Мюнхені. У 1936 році, готуючись відзначити 50-річчя винаходу автомобіля, німці побудували три його копії — для Технічного музею у Відні, для Музею транспорту в Дрездені і власне для фірмового музею «Mercedes-Benz» в Штутгарті.

2 липня 1900 року відбулася перший політ дирижабля

Дирижабль LZ 127 «Граф Цепелін»

      Будівництво перших жорстких дирижаблів-цепелінів почалося в 1899 році на плаваючому складальному цеху на Боденському озері в Затоці Манзелл, Фридрихсхафен. Плаваючий цех  був призначений для того, щоб спростити процедуру старту, оскільки цех міг плисти за вітром.
     Жорсткі дирижаблі відрізнялися від м'яких і напівжорстких тим, що їх прогумована оболонка не роздувалася підйомним воднем, а була натягнута на міцний і легкий металевий каркас. Повітряний корабель став більшим, брав на борт більше водню (в 17 внутрішніх камерах). В результаті збільшилися його підіймальна сила,  а разом з тим і кількість двигунів і вага транспортованого вантажу.
     62-річний граф Фердинанд фон Цепелін побудував перший корабель на власні кошти. Дирижабль «LZ 1» («Luftschiff Zeppelin») мав довжину 128 м, два двигуни потужністю 14.2 к.с. (10.6 кВ) і балансувався шляхом переміщення ваги між його двома гондолами.
      2 липня 1900 року відбулася перший політ. Цепеллін сам пілотував корабель, але через несправності, що виникли в системі управління, політ тривав лише 18 хвилин. Апарату вдалося подолати лише 6 кілометрів зі швидкістю 60 км / год, після чого він впав у воду Боденського озера.
      Після ремонту апарату технологія жорсткого дирижабля успішно була випробувана в наступних польотах, побивши рекорд швидкості — 6 м / с, проти 3 м / с французького дирижабля «Франція». Однак цього ще було недостатньо для залучення значних інвестицій у дирижаблебудування. Через кілька років графу вдалося отримати необхідне фінансування.
      До 1906 року Цепелін зумів побудувати вдосконалений дирижабль, який зацікавив військових. У військових цілях застосовувалися спочатку напівтверді, а потім м'які дирижаблі «Парсеваля», а також дирижаблі «Цеппелін» жорсткого типу.

 

У повітря піднявся перший літак «Боїнг»

   Ще до того, як у повітря піднявся перший літак «Боїнг», американський інженер на ім'я Вільям Боїнг побудував в сараї свій перший гідролітак.
   29 червня 1916 року відбулося його випробування, і Боїнг сам сів за штурвал, оскільки професійний інструктор запізнився на зустріч. Ця подія перевернула світ з ніг на голову.
    Завдяки винаходу Боїнга людина отримала нові можливості, про які раніше міг тільки мріяти.
     15 липня 1916 року Вільям Боїнг офіційно зареєстрував свою компанію, яку пізніше всі знали як «Boeing Airplane Company». Через 2 роки гідролітаки Боїнга будували для військово-морського флоту США в промислових масштабах.
     Через деякий час, в 1927 році, компанія «Боїнг» почала проектувати винищувачі й поштові літаки. З тих пір «Боїнг» є лідером у своїй галузі, розробляючи кращі літаки у світі, які вважаються дуже сучасними і безпечними.
   
Відео: Boeing (історія створення)

 

“Ельф” – гібрид велосипеда та електромобіля

    Назва цього пристрою – “Ельф”. За словами розробників, за ним – майбутнє транспортних засобів.
   “Ельф” – це щось середнє між велосипедом та електричним автомобілем.
    Його система передачі призначена для максимального збалансування енергії між педальним приводом і електродвигуном високої потужності.
    Винахідник – американський дизайнер Роб Коттер зі штату Північна Кароліна. Він стверджує, що “Ельф” – це ідеальне поєднання людської сили і потужності машини.
     “Використання пристрою “Ельф” на автошляхах здатне нейтралізувати 6 тонн вуглекислого газу на рік. Ефект приблизно такий, як тоді, коли б ваш будинок харчувався на сто відсотків сонячною енергією”, – каже винахідник.
      “Ельф” здатний розвивати швидкість 48 кілометрів на годину і витримувати вагу 160 кг, тобто його ефективність можна прирівняти до ефективності звичайного автомобіля. І це ще далеко не межа його можливостей…
      “Ці пристрої – автономні. Таким чином, ви задаєте своєму “Ельфу” напрям, а далі вже він сам орієнтується, куди і як слід їхати. Весь клопіт, який ви від нього маєте, – це негучне гудіння”, – розповідає далі Роб Коттер.
       Винахідник тепер працює над створенням “братика” для “Ельфа”, який міг би витримувати вагу 400 кг.
       Понад 400 “Ельфів” було продано у семи країнах за останні два роки. За словами Коттера, продажі повільно, але неухильно зростають.
Джерело: Copyright © 2014 euronews
Відео>>>

На Горьківському автозаводі зібрали першу партію автомобілів «Победа»

Автомобіль "Победа" 

    28 червня 1946 року на Горьківському автозаводі, носівшем тоді ім'я В.М. Молотова, зібрали першу партію 5-місцевих легкових автомобілів ГАЗ-М-20 «Победа» з 50-сильним 4-циліндровим двигуном.
     Ця машина стала першим радянським автомобілем з несучим кузовом і першим у світі серійним автомобілем з кузовом безкрилої конфігурації.
     Для свого часу «Победа» відрізнялася чудовою обробкою і обладнанням. Безкрила форма кузова дозволила максимально розширити внутрішній простір, зробити салон більш комфортабельним, вільніше розташувати пасажирів.
     В обробці панелі приладів широко використовувався сірий, кольору слонової кістки або коричневий пластик. З нього також були зроблені кермо, різні рукоятки і кнопки. Сама панель була відштампованих із сталевого листа і пофарбована під колір кузова. Вона містила спідометр, покажчик рівня бензину, манометр, амперметр, термометр, лампи покажчика правого і лівого поворотів, годинник з автоподзаводом.
     Двері були обтягнуті коричнево-бежевим або сірим кожзаменителем. Дивани з пружинами і м'якою набивкою обтягувалися високоякісними вовняними тканинами. Передній диван міг переміщатися в поздовжньому напрямку і закріплюватися в положенні, зручному водієві в залежності від росту.
    Автомобіль мав окремий від салону багажник, доступ в який здійснювався зовні, через підйомну кришку. Крім того, в машині були два протисонячних козирка, дві попільнички, прикурювач, стельовий плафон з автоматичним включенням, підкапотна лампа, переносна лампа й інші нововведення.
    Починаючи з другої серії, з'явився обігрівач з антіобледенітеля лобового скла, а на третій серії — радіоприймач з антеною, розташованої над лобовим склом.

 Відео: Історія автомобіля "ПОБЕДА"
 

Жозеф — Мішель Монгольф'є

     Жозеф-Мішель Монгольф'є, старший з двох братів   Монгольф'є, народився 26 серпня 1740 року у невеликому французькому містечку Анноні. Саме йому разом з молодшим братом Жак-Етьєном належало прокласти людству дорогу в небо.
      Батько сімейства Монгольф'є володів невеликою паперовою фабрикою і тому зміг дати своїм дітям гарну освіту. Жозеф з дитинства вирізнявся допитливістю і тягою до знань. Особливо його захоплювали точні науки — математика, фізика та хімія. З особливим інтересом він ставив найпростіші фізичні досліди, намагаючись осягнути суть відбувалися при цьому процесів. З часом до нього приєднався і молодший брат.
      Думка наповнити кулю гарячим повітрям прийшла Жозефу, а наштовхнув його на цю ідею дим, що піднімається над багаттям. Ідея вдалася — перший же невеликий паперовий мішок, наповнений гарячим димом, кинувся вгору. Незабаром жителі Анноні стали свідками підйому над паперовою фабрикою полотняного кулі діаметром близько 12 метрів. Сенсаційний політ тривав близько 10 хвилин, протягом цього часу куля злетів на висоту близько 2 км і пролетів трохи більше 2 тисяч метрів.

      До наступного польоту кулю був вдосконалений, а під ним була закріплена легка кошик з вербових лозин. Брати припускали ризикнути і злетіти, але паризькі вчені їх відрадили. Для початку вирішили відправити в політ тварин. 19 вересня 1783 року на великій галявині перед Версальським палацом на очах величезної юрби народу куля, під яким в кошику сиділи баран, качка і півень, злетів у небо. Вперше живі істоти піднялися до хмар. Політ пройшов успішно, і пасажири повітряної кулі живими і здоровими повернулися на землю.
      Незабаром перший підйом на кулі здійснили Етьєн Монгольф'є і Пілатр де Розьє (правда, куля був прив'язаний довгою мотузкою до землі). А вже 21 листопада 1783 відбувся перший справжній політ людей на повітряній кулі. Шлях в небо був остаточно відкрито.
      Жозеф-Мішель Монгольф'є продовжував експериментувати і на наступний рік запропонував проект першого парашута. В роки французької революції він переїхав у Париж, працював адміністратором Консерваторії мистецтв і ремесел, був членом дорадчого бюро по мистецтвам і мануфактур.
      Помер Жозеф-Мішель Монгольф'є 26 червня 1810 року в Балларюк-ле-Бене (Франція). Ім'я творця першої повітряної кулі назавжди залишиться в історії повітроплавання.

Відео: БРАТАМ МОНГОЛЬФ'Є ВДАЛОСЯ ЗДІЙСНИТИ МРІЮ БАГАТЬОХ ВИНАХІДНИКІВ >>>

Надзвуковий автомобіль

У Британії готуються випустити надзвуковий автомобіль, здатний розігнатися до 1600 км/год.

   Британська команда Bloodhound представила кабіну водія-пілота для автомобіля Bloodhound SSС, який незабаром спробує встановити новий світовий рекорд швидкості.

   На даний час наземний рекорд швидкості складає 1227 км/год, але команда Bloodhound сподівається, що її автомобіль під керуванням досвідченого британського пілота Енді Гріна у 2015 - 2016 роках зможе розігнатися до 1600 км/год.

   Корпус кабіни пілота автомобіля Bloodhound SSС складається із трьох шарів алюмінієвого сплаву, сформованного на зразок бджолиних сот. Між шарами алюмінію розташовані шари з вуглецевого волокна, які переплітаються один з одним через отвори в алюмінії. У найбільш товстій точці корпусу кабіни пілота товщина композиту, що складається із 13 шарів алюмінію і волокна, становить 25 мм. Завдяки застосуванню легковагових матеріалів вага кабіни складає лише близько 90 кілограмів.

   Під час рекордного заїзду на конструкцію кабіни будуть впливати аеродинамічні навантаження близько трьох тонн на квадратний метр. На високих швидкостях будь-який камінчик, що вилетів з-під передніх коліс і влучив у кабіну, буде являти собою смертельну загрозу водієві. Тому для захисту водія у передній частині кабіни встановлено спеціальну балістичну броню.

   Панель приладів автомобіля Bloodhound SSС має віддалену схожість на панель приладів звичайного гоночного автомобіля. На панелі є додаткові світлові індикатори, які будуть сигналізувати пілотові про досягнення певної швидкості, коли йому буде необхідно увімкнути ракетний двигун або задіяти гальмівну систему.

   Усі ключові елементи управління суперавтомобіля встановлені прямо на титановому кермі - через що він нагадує пульт від ігрової приставки Playstation. Простими натисканнями кнопок на кермі водій зможе керувати пневматичними гальмами, гальмівними парашутами, системою радіозв'язку, запуском реактивного і ракетного двигунів.

 
   
   Під час рекордного заїзду, дальність якого складе 19 кілометрів, Енді Грін буде напівлежати на спеціальному ложі з вуглецевого волокна, пристебнутим до нього п'ятьма пасами безпеки. Збагачене киснем повітря для дихання буде надходити пілотові через спеціальну маску, подібну до масок, використовуваних пілотами реактивних винищувачів. А у випадку виникнення загоряння всередині кабіни спрацює система екстреного пожежогасіння.

   Рекордний заїзд буде проводитися у Південній Африці, але спершу Bloodhound SSС пройде низку всіляких випробувань на батьківщині. Перший випробувальний заїзд запланований на 2015 рік. Він відбудеться на злітно-посадковій смузі аеродрому Aerohub у Ньюкуеї.

   Нинішній рекорд швидкості належить реактивному автомобілю Wing Commander, на якому все той самий Енді Грін у 1997 році зумів розігнатися до 1227 км/год.
Джерело: Корреспондент.net, 17 червня 2014, 12:47

Надзвуковий пасажирський літак Ту-144

      31 грудня 1968 року здійснив випробувальний політ перший у світі надзвуковий пасажирський літак Ту-144. Трьома роками пізніше, влітку 1971 року, він справив надзвичайне враження на організаторів і гостей Міжнародної авіаційної виставки у Парижі. Для демонстрації можливостей «радянського птаха» конструктори відправили літак з Москви в 9:00 ранку і в цей же час — о 9 годині ранку — він приземлився в столиці Болгарії. Різниця в часі з Софією становила 1 годину.
      3 червня 1973 Ту-144 № 77102 розбився під час демонстраційного польоту на авіасалоні в Ле Бурже. Всі 6 членів екіпажу загинули. Точні причини аварії досі невідомі.
      Проте 26 грудня 1975 свій перший робочий рейс літак здійснив на маршруті Москва-Алма-Ата, де перевіз пошту і посилки, а з листопада 1977 року на тому ж напрямку почалися й пасажирські перевезення. Рейси виконували тільки два літаки — № 77109 та № 77110. Льотчики «Аерофлоту» літали тільки в якості другого пілота, командирами ж екіпажу завжди були льотчики-випробувачі ОКБ Туполєва. Квиток на літак коштував 68 рублів, тоді як на звичайний дозвуковой літак квиток в Алма-Ату коштував 48 рублів.
      Проте комерційна кар'єра Ту-144 була недовгою. За словами льотчиків, нештатні ситуації відбувалися практично в кожному польоті. 23 травня 1978 року відбулася друга аварія Ту-144.
      Згодом Ту-144Д використовувався тільки для вантажних перевезень між Москвою і Хабаровськом. Ту-144 здійснив усього 102 рейси під прапором «Аерофлоту», з них 55 — пасажирських.

           

Ескадра повітряних кораблів "Ілля Муромець"

      23 грудня 1914 року імператор Микола II затвердив рішення про створення ескадри повітряних кораблів "Ілля Муромець" — першого в світі з'єднання важких чотиримоторних бомбардувальників.
      За роки Першої світової війни екіпажі ескадри виконали близько 400 бойових вильотів на розвідку і бомбардування об'єктів супротивника. Після Жовтневої революції на озброєння ТАК був прийнятий бомбардувальник ТБ-3, спроектований під керівництвом Андрія Туполєва, а незабаром і спроектований Сергієм Ільюшиним двомоторний дальній бомбардувальник ДБ-3.
      У 1940 році з'єднання і частини важких бомбардувальників увійшли в створену Дальнобомбардувальну авіацію Головного командування Червоної Армії (ДБА ГК). До початку Великої Вітчизняної війни вона включала п'ять авіакорпусів, три окремих авіадивізії і один окремий авіаполк.
      5 березня 1942 року вона була перетворена в авіацію дальньої дії (АДД). Основним бойовим літаком АДД став літак Іл-4. У 1942 році АДД отримала від промисловості 650 нових літаків Іл-4, Ер-2, Пе-8, Лі-2. У роки війни авіація дальньої дії брала участь у всіх великих операціях Червоної Армії, виконуючи спеціальні завдання.
      Після війни на озброєння ТАК СРСР була прийнята реактивна техніка — дальні бомбардувальники Ту-16, стратегічні Ту-95 і ЗМ. Екіпажі ДА приступили до освоєння Арктики. У 1961 році на озброєння ТАК надійшли надзвукові дальні бомбардувальники Ту-22 і ракетоносці Ту-16К, Ту-95К.
      У 1980 році були сформовані три повітряні армії Верховного Головнокомандування — 46-а (Смоленськ), 24 -а (Вінниця) і 30-а (Іркутськ), а командування ДА було скасовано. Чотири дивізії увійшли до складу 37-ї повітряної армії Верховного Головнокомандування (стратегічного призначення).
      У 1970-1980-і роки авіація поповнилася авіаційними комплексами Ту-22МЗ, Ту-95МС і Ту-160, збройними крилатими ракетами великої дальності.
      У 1998 році ТАК була перетворена в 37-у повітряну армію Верховного Головнокомандування (стратегічного призначення).
     

День залізничника

      Свято День залізничника було засноване в Російській Імперії в 1896 і приурочене до дня народження імператора Миколи I, котрий почав будівництво залізниць. Святкувалося воно щорічно 25 червня аж до 1917. Після 1917 свято було забуте майже на двадцять років. Відновлення святкування дня залізничника в СРСР відбулося у 1936 році. Постановою Уряду від 28 липня 1936 був установлений день професійного свята залізничників 30 липня. Пізніше за постановою РНК СРСР від 9 липня 1940 року його святкування перенесли на найближчий вихідний день - першу неділю серпня (святкується і досі у Росії).
      Після здобуття Україною незалежності це свято відзначалося у першу неділю серпня. З 2002 року День залізничника відзначається щорічно 4 листопада.

Відео: День залізничника